На главную страницу  На главную страницу     Поиск по сайту  Поиск по сайту     Написать письмо  Написать письмо     Карта сайта  Карта сайта
Агро Перспектива
Мы есть на: 
   

АГРОФОТО

ДЕНЬ КУКУРУДЗИ. МАЇС
 







СВІЙ ДО СВОГО ПО СВОЄ



Це не корупційна схема, а світова практика кооперації. Дуже нагальна, до речі, тема в бджільництві. Найактуальніша для тих, хто виробляє більше меду, ніж потрібно для власної родини, і хоче отримати за свою працю гідну оплату. А надто для тих, для кого бджільництво не просто хобі, а робота — приємна, та все ж така, що має приносити прибуток. Так-от, зробити галузь прибутковою і позбавити її статусу сировинного придатку Європи, Америки та Японії, куди експортуємо вітчизняний якісний мед за найнижчими цінами, можна тільки спільно. Схема проста: кілька десятків (чи сотень) пасічників, столярний цех, завод із переробки та фасування меду об’єднуються у спільний кооператив, кінцева продукція якого матиме й додану вартість, і вищу ціну на ринках. Між собою у них товариські стосунки, і прибуток ділять по-братськи (але за попередньою домовленістю, прописаною у договорах). Власне, для цього варто потрудитися. Оскільки це справа нова й не до кінця відлагоджена навіть у законодавстві, то ми звернулися до практиків — тих, хто це зробив, і готовий поділитися досвідом.

СОЛОДКА ОМАНА, або СПРОДАТИ МЕД У БОЧКАХ — ДІЛО НЕХИТРЕ

Пасікою в Україні нікого не здивуєш. Здавна наші пращури займалися бджільництвом, і нині кожен сотий українець, підрахували статисти, продовжує цю традицію. Тому, здавалося б, логічно, що нині Україна є одним із шести найбільших виробників меду в світі, третьою в рейтингу експортерів меду після Китаю та Аргентини, та щороку забезпечує до 5% світового виробництва.
З кожним роком український мед завойовує нові ринки, у різних країнах попит на нього стрімко зростає, адже у світі споживання екологічно безпечної, високопоживної продукції профілактично-лікувальної дії стає все популярнішим. У розрізі чотирьох років (2013–2017) експорт українського меду збільшився утричі, минулоріч на зовнішні ринки було реалізовано 67,8 тис. тонн цього продукту загальною вартістю 133,8 млн USD. Насправді то тільки верхівка можливостей вітчизняного бджільництва, вважають фахівці галузі. Торік український мед пройшов міжнародну сертифікацію і тепер відповідає вимогам міжнародного стандарту з харчової безпеки FSSC 22000. Це дозволить покращити його репутацію в очах імпортерів. Однак цим не вичерпується потенціал українського бджільництва. Головне, зрозуміти, в якому напрямку рухатися, кажуть пасічники, та аналізують ситуацію на зовнішніх ринках і в галузі.
Отже, три чверті (75%) експортованого українського меду споживають у країнах ЄС, які нині є найбільшим імпортером меду у світі (із часткою до 50% світового виробництва меду). Ринок Європи продовжує залишатися найпривабливішим для українських бджолярів через географічну близькість та значну безмитну квоту в обсязі 7,9 тис. тонн (+200 тонн до обсягів 2017-го). Однак ці квоти, зважаючи на шалений попит у Європі, вичерпуються через 10–15 днів. Українські ж експортери оптимальним обсягом квот вважають 20 тис. тонн.
Другу та третю позиції у світовому рейтингу імпортерів займають США та Японія — там теж споживають продукт з українських пасік. Окрім цього, Україна відкрила для себе експортні ринки Туреччини, Ізраїлю, Марокко та Швейцарії.
Однак, попри суттєві обсяги експорту, ціна високоякісної української продукції вже протягом двох років не перевищує 1,2–1,7 USD за кілограм, оскільки її реалізують у гомогенізованому вигляді, тобто, як сировину. Загалом у ціновому сегменті вітчизняні пасічники конкурують з китайськими, аргентинськими та індійськими, продукція яких іде на експорт за ціною 1,96–2,6 USD/кг. На тлі першої десятки експортерів особливо виділяється Нова Зеландія, змагатися з нею в ціні українські бджолярі поки тільки мріють. Попри відносно невеликі обсяги експорту, середня вартість новозеландської медової продукції сягає понад 24 USD/кг. Це зумовлено превалюванням фасованого меду (понад 80% загального обсягу експорту) та експорту одного з рідкісних, а, відтак, найдорожчих видів меду — з мануки.
З огляду на це, українські виробники меду констатують: міжнародне визнання продукція вітчизняного бджільництва здобула, тепер час замислитися над маркетинговою стратегією. Однак це завдання непросте, адже, за оцінкою BRDO, 98% виробництва меду в Україні зосереджено в приватних господарствах населення, і лише 2% виробляють зареєстровані суб’єкти господарювання.
Відособленим пасічникам, свідчить досвід інших країн, необхідно кооперуватися, аби спільно застосовувати інноваційні наукові розробки, підвищувати продуктивність пасік та їхню рентабельність, переробляти мед і виробляти продукцію з доданою вартістю та постачати її операторам ринку за зовсім іншими цінами, ніж досі. Частково цей рух в Україні розпочався, офіційної статистики поки що немає, але, за різними даними, у галузі діють до 40 кооперативів різної потужності. Більшість із них — поки що в зародковому стані



«Найперше, — вважає президент фонду МБО «Добробут громад» Віктор Терес, — для ефективного об’єднання треба мати кошти, тому що кооператив — це інструмент для виживання та покращення добробуту саме малих виробників, а малим дуже важко об’єднуватися без підтримки держави, як це робиться на заході, або донорів, як це робиться у нас в Україні, тому що держава нічого поки що особливого не дає. Деякі програми з’явилися буквально цього року, але як вони спрацюють, поки що важко сказати».
Інтерес до теми кооперації віднедавна почали проявляти й великі агровиробники. Наприклад, Агрохолдинг «МРІЯ» виступив ініціатором створення низки кооперативів, у тому числі, й у бджільництві. І недаремно.

ПЕРШИЙ ПАГІН — «ПОДІЛЬСЬКИЙ БДЖОЛЯР»

Нещодавно Володимир Петльований перевіз свою вже немалу пасіку — 50 бджолосімей — із гречаного поля, розташованого за сотню кілометрів від дому, ближче — на посіви пізнього соняшнику, що належать Агрохолдингу «МРІЯ».
— Не заперечують? — запитую, знаючи апетити деяких агробізнесменів.
— Ні, що Ви. Нам, пасічникам, із «МРІЄЮ» набагато легше співпрацювати, ніж з іншими великими сільгоспвиробниками. Не знаю, чи інша філософія господарювання у них, чи люди іншого складу… Швидше, сукупність різних факторів. Ми розуміємо, що Агрохолдинг зацікавлений мати хороші стосунки з місцевим населенням, бо ж орендує в окрузі 2 тис. га землі. Але підприємці пішли далі — розробили інтерактивну карту своїх полів, на якій позначено, які культури там ростуть, коли і чим їх оброблятимуть. Добре, що агроном спеціально виділяє місце, де можна поставити свою пасіку, і вказано, скільки сімей потрібно для запилення того поля. Ми зазначаємо, що вивеземо туди стільки-то сімей — це фіксує програма, другий пасічник дивиться, чи варто виїжджати в те поле, чи ні. І це дійсно спрацьовує на практиці. Ця карта охоплює всі поля, на яких працює «МРІЯ», не тільки на Хмельниччині, а й у Тернопільській, Чернівецькій, Івано-Франківській, Львівській та Рівненській областях.
— А щодо створення кооперативу — це теж була пропозиція від аграрного бізнесу?
— Біда пасічників у тому, що кожен із нас більшість часу проводить біля вуликів, відірвано від інших. Ініціатива прозвучала від Агрохолдингу. Ми почули, що «МРІЯ» планує допомагати створювати кооперативи. Зібралися і вирішили, що нам це не зашкодить. Нам посприяли в реєстрації, бо пасічники — точно не юристи, надали в оренду старе приміщення кузні з, на жаль, неробочим обладнанням. Спершу дехто дивився скоса — не звикли українські селяни, щоб їм Агрохолдинги допомагали, охочих пристати до спілки було небагато. Але 15 людей таки стали основою кооперативу «Подільський бджоляр»: не опускали рук, тягли з дому що в кого було придатне для ремонту деревообробних станків, що їх отримали разом із приміщенням — фрези, ножі привозили, підтримували одне одного. Ми зробили акцент на реманенті — виробляємо все, що потрібне для пасіки.
— Для своїх дешевше?
— Так, це вигідно. Кожен пасічник привозить свої дошки, ми їх обробляємо, робимо 12-рамковий вулик, 2 корпуси, дашок, дно, і це обходиться фермерам у 200–250 грн, орієнтовно на 40% дешевше, аніж замовляти в інших виробників. Власне, завдяки цьому з минулого року, відколи об’єдналися, почали активно змінювати свої пасіки — пасіки в когось подвоїлися, а в декого — і потроїлися. Зараз наш кооператив багатий на майже 3 тисячі бджолосімей. Є пасічники, у яких кілька вуликів, а є члени кооперативу, які замахнулися на промислову пасіку. От Сергій Трапезун, один із найактивніших наших бджолярів, уже нині має 300 бджолосімей, небагато йому до здійснення мрії не вистачає. Та й осучаснюємося. Більшість бджолярів-членів кооперативу тримали пасіку в лежаках і не задумувалися над тим, як можна полегшити свою працю, а зараз багато пасічників переходять на зовсім інші системи утримання бджіл, роблять багатокорпусні вулики. Тому в нас багато замовлень — уже й на зиму пакет замовлень сформували, є робота.



— Практично, із підтримкою покінчено?
— Ні, на щастя, продовжуємо рухатися разом. Коли Агрохолдинг виділив 100 тис. грн для розвитку кооперативу, були різні пропозиції — цех для відкачування меду хотіли зробити, бо це актуально, та й чимало інших ідей обговорили. Але в підсумку започаткували «Кочову пасіку», бо в бджолярів завжди «боліла голова», як перевозити вулики з місця на місце. Раніше брали причіп, виготовляли сякий-такий павільйон, словом, везли і переживали, бо в більшості випадків цей транспорт не відповідав технічним вимогам, та й, що приховувати, мали проблеми з перевезеннями. Нині з’являються набагато кращі варіанти транспортування, цивілізовані, що вкладаються в нормативи перевезень. Тому ми вирішили, що зараз нам найбільш потрібен цей проект. Ми спробували виготовити перші причепи та платформи, але їх ще треба поліпшувати. Можливо, краще буде купити три причепи — один коштуватиме 30–35 тис. грн, самі зробимо модулі, завантаживши їх на ці причепи, таким чином пасіку під 100 сімей можна перевезти за одну-дві ночі. Проблем багато, про все не розповіси.
— От Ви казали, що члени кооперативу розширили свої господарства. А всі вони зареєстровані? Як мед збуваєте? Спільно, чи кожен сам за себе дбає? Бо ж тут можна виграти…
— О, так багато складних запитань!
— Чому так кажете?
— Бо збут — то наша ахіллесова п’ята. Ми навчилися виробляти якісну продукцію, але ще не знаємо, куди її вигідно продати. Так, меду стали виробляти більше, і продавати його в роздріб практично нереально. Скажу так: гуртуємося. Минулого року спробували спільно продати партію меду, сторгувалися на 3 грн/кг дорожче, ніж реалізовували б дрібні партії. Цього року продовжимо топтати цю стежку. Розумієте, як тільки є покупець, і хороша ціна, ми моментально гуртуємося — не тільки члени кооперативу, ще ж спілки пасічників є…
— І яку партію можете сформувати?
— 100 тонн легко зберемо з нашого округу.
— А якість?
— От ми і повертаємося до того, що господарі не хочуть працювати офіційно. А це обмежує їх у можливості продати свій продукт для експорту. Всі бояться, що буде клопоту з тим багато, що їх обкладуть податками. Моя пасіка зареєстрована. Це проблем ніяких не додає. Беру аналізи на дослідження, хвороби виявляю, знаю, що в мене робиться на пасіці. Я зацікавлений, щоб те саме робив мій сусід по пасіці. Тоді я свою пасіку убезпечую від хвороб. Коли здаю мед, так само — мед досліджують і бачать, яка його якість. Кожен, напевно, зацікавлений виробляти високоякісну продукцію, щоб і заробити відповідно. А мед із так званої «сірої зони» — від невідомих виробників незрозуміло якої якості — скуповуватимуть занадто дешево. Хто від цього виграє? Перекупник, але не виробник. Однак помилково казати, що реєстрація нам нічого не коштує. Так, сам паспорт дешевий, але він насправді нічого не вирішує. Вартість паспорта з дослідженням та оглядом 50 вуликів обійдеться в понад 4 тис. грн. Я десь читав, що в Австралії це коштуватиме втричі дешевше, і то за умови, що український мед експортують за чверть ціни австралійського продукту. Не кажу, що експортна вартість українського меду — це зовсім не та ціна, яку отримує виробник. Обдираючи виробника, як липку, неможливо зміцнити галузь. Тому треба заповнювати прогалини: приводити українські регуляторні документи у відповідність із світовими зразками і відправляти за кордон не сировину, а готовий високоякісний товар. Нині ми думаємо над тим, щоб не просто знайти, кому продати мед у бочках. У подальшому плануємо щось своє випускати — якусь марку, розфасовувати продукцію — працюємо... Усе впирається в кошти...
— Маєте такі приклади?
— Не скажу, що хочемо в когось перехопити ідею, але трохи раніше ми спілкувалися з нашими колегами-пасічниками і, до того ж, учасниками АТО з Шепетівського району, котрі заснували уні¬каль-ний ко¬опе¬ра¬тив «Фронт Мед». Вони фасують різні сорти меду, роблять унікальну продукцію з горіхами, наприклад, су¬хоф¬руктами, ме¬до¬вим пи¬лком, чай з різ¬нотрав'я та сві¬чки власно¬го ви¬роб¬ниц¬тва. Це дуже цікаво. З іншого боку, ми не полишаємо ідеї переробляти нашу продукцію та самостійно готувати її до експорту. Це складно, але можливо. У цьому ми знову ж таки розраховуємо на підтримку «МРІЇ». Однак ми готові допомогти тим кооперативам, які щойно організовуються, бо законодавство нині дуже заплутане, і мусимо, як кажуть, «сім разів відміряти, перш ніж відрізати»…

ОТЖЕ, ОСНОВИ або ЗАКОН ПРО БДЖІЛЬНИЦТВО: ПРОПОЗИЦІЇ ПРИЙМАЮТЬСЯ

«Українське законодавство, — наголошує професор Любов Молдаван, — тільки наполовину відповідає загальноприйнятим принципам кооперації. Біда в тому, що кооперативам доводиться викручуватися — дуже багато є різних нюансів (наприклад, важливо правильно вести бухгалтерський облік), щоб вони не підпали під подвійне оподаткування — спершу пасічник, а потім — кооператив. Досвід інших країн нам потрібен не для того, щоб виробляти продукт і продавати його, а для того, щоб удосконалити своє законодавство й виробити прості та зрозумілі для кожного виробника правила гри».
Український ринок меду, за даними Офісу ефективного регулювання BRDO, керується 44 регуляторними актами. П’ята частина з них є неактуальними, а три регуляторні акти, переконані в BRDO, навіть незаконні. Профільний закон «Про бджільництво» має низку недоліків і не охоплює всіх аспектів регулювання, необхідних для повноцінного розвитку ринку.
«З початку виробництва до реалізації меду на внутрішньому ринку чи на експорт бізнес має щонайменше 26 разів звернутися до державних органів. Така кількість інструментів регулювання не дає бізнесу чіткого розуміння правил поведінки на ринку та провокує численні корупційні ризики. Зокрема, це стосується процедури застосування ветеринарно-санітарного паспорту пасіки, що є основним документом доступу на ринок», — зазначає керівник сектору «Сільське господарство» BRDO Андрій Заблоцький.
Зокрема, Закон «Про бджільництво» передбачає видачу ветеринарно-санітарного паспорта, а Закон «Про ветеринарну медицину» — ні. Законодавча невідповідність створює підстави для несвоєчасної реєстрації бізнесу, неефективності його ведення та, як наслідок, відсутності простежування меду, що є критичним для експортної діяльності.
«Питання законодавчої бази України з кооперації зараз активно обговорюється багатьма депутатами та експертами, — пояснює начальник відділу регіонального розвитку та зв'язків з органами влади Агрохолдингу «МРІЯ» Василь Мартюк. — Сам факт такого обговорення свідчить, що законодавство не досконале і має прогалини. Зокрема, потребує поправок питання трактування ДФС статусу неприбуткових СОК, реєстрація платниками ПДВ навіть при роботі по договорах-дорученнях чи, скажімо, врахування доходу членами ОСГ від реалізації їх продукції, що впливає на субсидію… Проте цілковите переписування законодавства, як на мене, не стане панацеєю для розвитку кооперативного руху в Україні».
На думку професора Олександра Галатюка, аби кооперативний рух зрушити з місця, не обов’язково видумувати велосипед, потрібно розробити сучасну систему управління галуззю. Звісно, це означає внести зміни в «Закон про бджільництво» і, найперше, щодо дотримання принципів добросусідства та, як не прикро про це казати, відповідальності щодо застосування отрутохімікатів. І одне з головних питань, — наголошує професор Олександр Галатюк, — це створення фонду розвитку галузі.
— Фонд пропонуємо сформувати шляхом відрахування коштів з наших аграрних компаній та українських експортерів меду, оскільки в Аргентині, де 10% своєї виручки експортери перераховують у фонд розвитку бджільництва, і таким чином підтримують галузь, теж не все просто. Крім того, 0,1–0,2% від реалізації соняшнику, гречки, ріпаку, фруктів і т.п. агровиробники повинні відправляти у фонд. Деякі керівники аграрних компаній не проти такої співпраці. Але це деякі. Тому, щоб усі відраховували, наступним кроком повинно бути створення дорадчо-юридичної служби, яка б контролювала надходження, використання коштів із цього фонду, і щоб усі кошти йшли на кооперативи, промислові пасіки, пасіки від 10 і більше вуликів через спілки бджолярів. Створити всім рівні умови, навчати та контролювати технології ведення бджільництва залежно від регіону, селекційно-племінну роботу, ввести основи моніторингу хвороб та сучасні методи профілактики. А також проводити роботу з аграрними компаніями та фермерами щодо профілактики отруєнь бджіл, тварин та людей.
Мінагрополітики України закликає бджолярів вийти з тіні, однак, ще не всі виробники меду готові сприймати свої пасіки як підприємництво і платити податки. У новому Податковому кодексі, затвердженому 2016 року, з’явилася норма, згідно з якою бджоляр, який продає меду більше, ніж на 50 мінімальних заробітних плат, підпадає під оподаткування. З іншого боку, кажуть аналітики, це не лякатиме пасічників, якщо вони бачитимуть переваги легалізації бізнесу. Наприклад, реальне здешевлення закупівлі сировини через кооператив чи гарантований збут продукції за хорошою ціною, або ж підтримка бджільництва з боку інвесторів чи держави.
— Коли запрацює дорадча служба, яка надаватиме допомогу кооперативам, тоді самі пасічники зареєструють свої бджолосім’ї, тому що будуть зацікавлені в отриманні допомоги на бджолину сім’ю, а дорадча служба буде контролювати їх, чи вони подають реальну інформацію, чи є в них ті бджоли, у якому вони стані, і як ефективно господарі використовують кошти, — роз’яснює перспективи професор Олександр Галатюк. — Так працює весь світ. Надається підтримка, але й здійснюється контроль: чи ти дотримуєшся технології, чи проводиш профілактику захворювань, чи не застосовуються антибіотики, і яка якість цієї продукції.
Нині такої служби в Україні немає, але державна підтримка знайшлася і для малих виробників.
— Однозначно варто зазначити, що цього року на рівні держави маємо позитивні зрушення в цьому напрямку, — розвиває думку начальник відділу регіонального розвитку та зв'язків з органами влади Агрохолдингу «МРІЯ» Василь Мартюк. — Кабмін виділив 1 млрд грн підтримки для фермерства та кооперації, де окремою програмою прописана підтримка молочних та плодово-ягідних кооперативів. Завдяки цьому кроку ми спостерігаємо значне збільшення реєстрації нових СОКів. Можна стверджувати: якщо ця програма буде діяти систематично хоча би три-п’ять років, то в Україні збільшиться у кілька разів кількість кооперативів та зросте їхній вплив у аграрній частці ВВП. Кооперативи починають працювати над створенням доданої вартості, будують переробні потужності.
До слова, Агрохолдинг «МРІЯ» має свою стратегію розвитку сільськогосподарської кооперації. Зокрема, для цих цілей передбачений окремий бюджет. У 2017 році він становив 1,3 млн грн, що на 430 тис. грн більше бюджету 2016 року. Кошти були спрямовані на підтримку й розширення вже діючих кооперативів, а також на створення 10 нових, серед яких молочні, ягідні, у галузі бджільництва, а також кооператив із обробки ґрунту. — Також з огляду останніх тенденцій назріває питання підтримки створення профільних чи/та територіальних кооперативних об’єднань. Вони супроводжуватимуть і координуватимуть діяльність малих кооперативів. За потреби надаватимуть юридичні, бухгалтерські чи агрономічні консультації, що є дуже важливо на етапі становлення нових кооперативів.
Тема об’єднання дрібних сільгоспвиробників для Василя Мартюка має неабияке значення, адже саме він відповідає у «МРІЇ» за реалізацію програми підтримки кооперативів.
— Маємо зараз приклади трьох таких ефективних об’єднань — «Рівноправність» (Львів), «Файні Ґазди» (Тернопіль) та «Господар» (Дніпро). Цю тенденцію потрібно підтримувати і розвивати. Кооперативні об’єднання допоможуть нам вийти на новий рівень розвитку, поліпшити кількісні та якісні показники продукції кооперативів та допомогти з подальшим її експортом, — переконаний Мартюк.
То дорадчі служби чи кооперативні об’єднання? А яка різниця? Власне, в Україні маємо й одне, і друге. Звісно, це різні речі, але законодавство, на думку аспірантки НУБіП Олени Ткаченко, тоді виконує свою позитивну функцію, коли сприяє залученню кращих наукових інновацій та, у підсумку, підвищенню рентабельності галузі. Іншого шляху, окрім кооперації, молода дослідниця для бджільництва не бачить. Однак не медом єдиним…
««Бджолярі України стануть самодостатніми та цікавими для експортерів і для внутрішніх покупців тоді, коли вони постачатимуть на ринки унікальні продукти, яких мало, — пояснює Олена Ткаченко. — І якщо законодавство стимулює такі процеси, значить, усе добре. Поки що є проблеми, але деякі з них можна вирішувати, не чекаючи законодавчих змін. Не можна робити ставку тільки на мед, варто виробляти і пилок, і прополіс, маточне молочко і, можливо, обрати спеціалізацію».
— Зараз навіть у невеличких селищах, як у нас, у Врадіївці на Миколаївщині, є попит на такі продукти. До них одна головна вимога — якість. Щодо спеціалізації, то моя пасіка (200 бджолиних сімей) спрямована на селекцію української степової породи бджоли. Ми займаємося пакетним бджільництвом, виведенням маток, я є членом робочої групи з селекції української степової бджоли, наші матки облітаються на ізольованих розплідниках, на островах, на Дніпрі — в такому плані ми працюємо.
Окрім того, ми застосовуємо інновації. Моя магістерська робота стосувалася удосконалення технології виробництва перги. За традиційною технологією ми руйнували стільники, щоб її дістати, потім заморожували, при заморожуванні мікроорганізми гинуть, продукт не є настільки корисним для людини, як міг би бути. Тепер ми на пасіці застосовуємо нову технологію і отримуємо якісну пергу, наші зразки були надіслані в європейські лабораторії при інститутах — і маємо гарні результати тих досліджень. У цьому плані співпрацюю з колегою-фармацевтом зі Львова — направляю їй зразки прополісу, пилку, перги з нашої пасіки і, знаєте, фармацевти вже розробили технологію виробництва зубної пасти з шавлією та пилком для профілактики стоматологічних захворювань. У нашої перги, каже колега, дуже високий уміст флавоноїдів, білку, вона корисніша для людини, ніж традиційна. У будь-якому разі, варто шукати унікальні ринки застосування своєї продукції.

Більшість пасічників виробляють те, що їм хочеться, а тоді шукають, куди цей продукт подіти. А за кордоном орієнтуються на потреби ринку. Не обов’язково на експортерів — можна співпрацювати з вітчизняними фармацевтами, харчовиками, виробниками соків та десертів. Мені подобається об’єднання спеціалістів навколо цікавої ідеї.

І такі новації в Україні вже є. Василь Мартюк розповідає, що поміж семи зареєстрованих за підтримки Агрохолдингу «МРІЯ» кооперативів пасічників більшість спеціалізуються на пакетному бджільництві, активно розвивається медова спеціалізація (завдяки проекту кочових пасік), і навіть є ініціативна група з селекційної матковивідної роботи. Отже, рухаємося паралельно — законодавство і кооперація у бджільництві.
— Хочеться, аби була узгодженість та консолідація між обома сторонами — кооператорами та представниками влади. Адже лунають застереження з низки дискусійних статей, а також цікаві зустрічні пропозиції. Це все варто консолідувати і врахувати, провести спільну зустріч усіх зацікавлених і напрацювати спільний законопроект, — висловлює своє бачення представник «МРІЇ».
Легше, звісно, нарікати, ніж брати відповідальність на себе за своє життя, що вже казати про законодавство.
— Перш за все, складним питанням є відшукати відповідального місцевого лідера й команду однодумців, які готові взяти на себе відповідальність і розпочати власну справу, — розповідає Василь Мартюк. — Причин цьому є кілька. Велика кількість активного місцевого населення виїхала працювати в міста або за кордон і не хоче (чи боїться) розпочинати власну справу в селі. Стара радянська система викривила сутність поняття «кооператив» через впровадження колгоспів, які не відповідали міжнародним принципам кооперації. Тому нам доводиться докладати багато зусиль, щоб пояснити та переконати людей у тому, що кооперація європейського зразка — це зовсім інша форма об’єднання громадян, яка ефективно працює у світі.

ПРАКТИКА УСПІШНИХ — СТАРИЙ ДОБРИЙ КООПЕРАТИВ (не плутати з колгоспом)



Кооперація дає дрібним виробникам силу. Зокрема, дуже відомий потужний медовий кооператив Conapi в Італії, який контролює 25% ринку, суттєво впливає на роздрібні ціни на мед, тримаючи їх на рівні 7–10 USD/кг. До його складу входять 1100 бджолярів: великі компанії й окремі пасічники, які разом обслуговують 60 тисяч бджолосімей. Вони налагодили виробництво меду, продуктів бджільництва, експортують їх і виробляють органічну продукцію.
— В Аргентині, яка посідає друге місце у світі за експортом меду, всі пасічники, котрі мають не менше 20 сімей, входять у кооперативи, — розповідає професор Олександр Галатюк. — Кожен із них має свої виробництва з переробки меду, воску, бджільницького інвентарю. Своєю чергою, кооперативи створюють спільну структуру, яка займається експортом. Прикметно, що в цій країні у Фонд розвитку бджільництва експортери щороку перераховують по 15–20 млн USD.
— В інших країнах, наприклад, у Фінляндії, роблять велику ставку на інвентар, і за рахунок цього виходить хороший результат, — доповнює колегу Олена Ткаченко. — Теж відомий кооператив у Туреччині — пасічники, які мають не дуже багато бджолосімей — по 30–50, об’єднуються для відкачування меду, на заводі його й пакують, і пасічники не затрачають на те свій час.
— У Канаді, скажімо, — розповідає директор Дніпропетровської дорадчої служби Максим Максимов, — дрібні виробники об’єдналися з точки зору вже готового меду — переробляють його на заводах, які належать кооперативам, де очищують і фасують продукт відповідно до потреб ринку. Там неможливо продати мед не через кооператив, як це поки що роблять в Україні. Канада, до речі, не дуже багато меду виробляє, там пасічники орієнтуються не на експорт, а на внутрішнє споживання.
Отож, пасікою не тільки в Україні, а й у світі нікого не здивуєш. Щодня одна бджола, як правило, запилює близько 7000 квіток. І цією працею вона не тільки підтримує виробництво 87 провідних продовольчих культур у різних куточках нашої планети, а й дарує нам цілющу натуральну продукцію, яку нині так цінують споживачі. І це справжнє щастя — займатися улюбленою роботою, ще й непогано на тому заробляти. Однак українським пасічникам ще доведеться потрудитися, аби не просто виробити продукцію, а навчитися її переробляти та вигідно продавати на внутрішньому на зовнішньому ринках. І тут, на думку фахівців галузі, без кооперації не обійтися.


НовостиНовости-ЭКОНОМИКА - Новости-АГРОБИЗНЕС - Новости-ПОТРЕБРЫНОК - Новости-КОМПАНИИ - Новости-ЗА РУБЕЖОМ - Новости-ДОСУГ
ПубликацииИтоги недели - Актуальная статья - Законодательство - Пресс-релизы - Анонсы - Досье - Семена - Бизнес-справка
ПодпискаАграрная неделя - Агрообзоры - Продукты
РекламаРеклама в журнале - Реклама на сайте
ПроектыКЛУБ KUHN - ФОРУМ "AGRO-2013" - МОЛОЧНЫЙ МИР-2008 - УДОБРЕНИЯ-2010 - КОНКУРС. АГРОБАНК
Выставки
Для клиентовАгро Перспектива - Аграрная Неделя - «Агро Новости» Daily - «Зерно & Цены» - Агро+ «Зерно» - Агро+ «Зерно» (Monthly) - Агро+ «Масличные» - «Масличные & Цены» - Масличные (Monthly) - АГРО+ Молоко (Weekly) - «Молоко & Цены»  (Daily) - АГРО+ Молоко (Monthly) - Агро+ «Сахар» - «Сахар & Цены» - АГРО + Сахар (Monthly) - Агро+ «Мясо» - АГРО + Удобрения - Прайс Агро - Цены и торговля
АГРО ТВПЕРСПЕКТИВА - КРАЩИЙ ГОСПОДАР - СІЛЬСЬКИЙ ЧАС - АГРОКОНТРОЛЬ - МИНСЕЛЬХОЗ РОССИИ - ДРУГОЕ
О НАСО нас - Контакты - Наши вакансии - Новости сайта - Сервис сайта
СовЭкон. Анализ российских аграрных рынков с 1991 г. СовЭкон. Анализ российских аграрных рынков с 1991 г.
2002 -2018 © ООО «Аграрика»
Все права защищены. Копирование и использование материалов разрешается
только с указанием гиперccылки на сайт www.agroperspectiva.com,
как на источник информации.