ІВАН ЧАЙКІВСЬКИЙ, народний депутат України: Про аграрну політику, землю та COVID-19 як шанс для України

COVID-19. Епідемія, якщо не брати до уваги неймовірні зусилля суспільства згуртуватися та подолати хворобу, - це вирок для економіки країни чи неочікуваний шанс?
Знаю, що Ви особисто і ваші колеги по бізнесу та парламенту допомагають медикам. Що вдалося зробити? Які напрямки ще потребують швидкого реагування?

Епідемію коронавірусу я б розглядав із двох сторін. Насамперед, це своєрідний вирок, а з іншого боку — шанс. Ми побачили, що насправді відбувається у нашій економіці, хоча ще не до кінця.
Минає місяць із дня, коли в Тернополі створено Гуманітарний штаб Тернопільського району для боротьби з COVID-19. Діє він у рамках ініціативи народного депутата Івана Чайківського.
За місяць діяльності налагоджено пошиття захисних комбінезонів для медиків. Для цього використано 104 км 500 м спеціалізованої тканини.
Створено Окружний гуманітарний штаб - розширено діяльність на п’ять районів Тернопільської області: Козівський, Зборівський, Тернопільський, Бережанський, Підгаєцький.
Спільно з соціально-відповідальним бізнесом і небайдужими мешканцями штаб дбає про захист від коронавірусу: медичних працівників районних лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів у селах, сімейних лікарів амбулаторій ОТГ, підстанцій екстреної медичної допомоги Тернопільської області.
Для безпеки лікарів їм передано: 28 700 одноразових масок, 5094 одноразових захисних комбінезонів європейського зразка, 4 705 пар медичних рукавичок, 1 000 аплікаторів для тестів, 2500 респіраторів FFP2 і FFP3 класу захисту, 245 захисних щитків, 220 пар окулярів захисних, 19 термобоксів, 10 пірометрів (безконтактних термометрів), антисептичні засоби та спирт для їх виготовлення на суму 35 000 грн.
Загалом, за місяць діяльності, на рахунки громадських і благодійних організацій, для потреб Гуманітарного штабу п’яти районів Тернопільської області, було зібрано 1 млн 527 тис 761 грн.
Впевнений: через два-три місяці буде видно загальну картину. Кошти швидко проїдаються, а заробити їх на сьогоднішній день доволі важко. Пандемія, що прийшла на Україну, показує нам наші проблеми і в економіці, і в медицині.

Земля. Тема, яка багатьом обридла, але тим не менш. Є закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Наскільки він відповідає потребам аграріїв? Ваше бачення розвитку подій у сегменті земельних відносин в 2020-2022 роках? З якими викликами доведеться зіткнутися власникам паїв та компаніям, які нині обробляють землю на умовах оренди?

Земельне питання необхідно ділити на дві складові. Певна частина аграрного сектору чекала на схвалення цього Закону. Будьмо відвертими, всі ми знаємо, що в Україні ринок землі існував завжди, проте тіньовий. Аграрії чекали, коли нарешті будуть законні підстави «вибілити» свою діяльність по договорах довгострокової оренди, емфітевзису і тому подібне. Проте, ми розуміємо, який сьогодні час: пандемія, падіння світової економіки в цілому, обвали абсолютно всіх публічних майданчиків цінних паперів, ситуація з нафтою. Тому я вважаю, що ринок землі сьогодні не на часі, адже коли люди не мають ресурсу, не мають засобів до існування — вони підуть продавати останнє. А цього робити в жодному разі не можна. Насамперед, це не по-християнськи та й не по-людськи. Тому є дві сторони цього питання: з однієї – аграрії, які хотіли б впровадження цього Закону, а з іншої — маємо розуміти, що у таких ситуаціях ринок землі впроваджувати не можна. Держава своє слово сказала відразу: державна земля продаватися не буде, її віддадуть у розпорядження об’єднаним територіальним громадам. Є певний термін, впродовж якого Закон дозволяє купувати землю лише фізичним особам. Можемо сьогодні відповідно вести мову лише про бенефіціарів. Це фермери, власники фермерських господарств будь-якої форми власності, юридичні особи. Лише з їхнього дозволу можна буде купувати землю, адже іншими законами введуть в дію першочергове право, що застосовуватимуться до орендарів. По великому рахунку нічого не зміниться. Є обмеження, є договори і буде першочергове право. Фермер має надати дозвіл купити цю землю, яку орендує. І ми розуміємо кому він дозволить: собі, рідним, близьким та друзям. Що стосується наших пайовиків. Я родився на Заході України — у місцевості, де сім’я, земля і воля — три основні і принципові складові нашого життя. Такі цінності закладені у нас генетично. Можу сказати впевнено, що люди, які проживають на Заході країни, землі продавати не будуть. Хіба в дуже мізерних відсотках, якщо говорити безпосередньо про пайовиків. Та країна наша велика. У Центрі чи на Півдні ситуація кардинально відрізняється. Люди матимуть бажання продати землю. Тут велика частина землі — вже продана, її лише вводитимуть в «білий» ринок. І це може відбутися лише за умови, якщо юридична особа матиме можливість придбати цю землю. Для фізичних осіб діятиме обмеження згідно Закону.

Ви людина, яка прийшла в парламент із бізнесу. Наскільки комфортно Вам у політиці? Для чого Вам політика? Що таке, на Вашу думку, аграрна політика? Чи є вона в Україні??

Я прийшов у парламент, тому, що аграрної політики як такої у нашій державі взагалі не існує. Маю величезне бажання разом з колегами з аграрного комітету, профільними асоціаціями, громадським сектором, самими аграріями, державними чиновниками сформувати цю аграрну політику, прописати та чітко її дотримуватися.
Я не шкодую, що пішов у політику, адже розумію, що потрібен там як практик.

Заважає галузі відсутність профільного міністерства, чи, навпаки, дозволяє приймати часом неординарні рішення?

20 років керуючи підприємством я не відчув, що є профільне міністерство, яке б вболівало за мою діяльність. Не було ні конкретної допомоги, ні підтримки. Тому ми його оплакувати точно не будемо. Але разом з тим, хочу сказати: якщо ми говоримо про аграрну політику, не може бути в країні аграрної політики без аграрного профільного Міністерства. Мають бути чітко прописані всі кроки і ми, аграрії, повинні їх дотримуватися. А ефективне міністерство повинне їх регулювати, скоординовувати. Ми аграрна країна з 42-ма мільйонами гектарів землі і маємо боротися за місце під сонцем. У першу чергу, за рахунок переробки і продукції з доданою вартістю. Це має бути пріоритетом на сьогоднішній день.

Можливо банально прозвучить, але Україна - аграрна країна. При цьому багато експертів сходяться на думці, що аграрна, або сировинна країна - це країна без майбутнього. Як Ви оцінюєте ситуацію? Чи зможемо ми коли-небудь зламати сприйняття України в світі як постачальника сировини? Що для цього необхідно?

В Україні є дуже багато різних сільськогосподарських підприємств, які показують свою ефективність не лише у виготовлені сировини, а й у переробці. Це підприємства замкнутого сільськогосподарського циклу. То чому сьогодні не можна нашу країну замкнути виробничим циклом: від вирощування до переробки і готової продукції на полицях магазинів? Якщо в олійних культурах ми виробляємо 15 мільйонів тон соняшника і переробляємо практично 90%. Чому ми сьогодні, виробляючи, для прикладу, кукурудзу, не можемо хоча б половину її переробляти, замість того, щоб продавати її як сировину. Має діяти аграрна політика. Чітка і зрозуміла кожному українцю. Років 10 тому не запрошення однієї американської компанії я їздив дивитися на їхнє виробництво. Поїхали в одному з штатів на декілька тваринницьких комплексів. Якщо глянути з супутника, чітко видно наскільки густо побудовані ці тваринницькі комплекси. Свинарство, птахівництво, велика рогата худоба. Все розміщено досить правильно, нічого не шкодить ні населенню, ні екології. На полях використовується органіка без додавання штучних добрив. Земля не виснажується, збільшується гумус в родючому шарі ґрунту. Україна, яку споконвіків називають житницею Європи, має абсолютне право й можливості бути житницею світу. Сьогодні, за даними ООН, ми можемо годувати від 600 до 700 мільйонів людей. Думаю, якщо б у нас діяла знову ж таки ефективна аграрна політика, Україна зможе годувати на нашій планеті мільярд людей.