Павло Коєн. Фермер
Чи важко бути фермером

У 25 років Павло Коєн – фермер - має два тепличні господарства та постачає мікрозелень і салати до мережі супермаркетів. Коєн вважає, що малий агробізнес може розвиватися навіть у найскладніші часи – якщо отримати правильну підтримку. Коєн є учасником програми кредитування під гарантії Фонду часткового гарантування кредитів у сільському господарстві, який впроваджується за підтримки Групи Світового банку та співфінансується ЄС.

Коли і на яку суму ви отримали кредит під гарантії Фонду? З яким банком ви співпрацювали?

Кредит ми отримали від ПАТ «Банк Восток», одним із банків-партнерів Фонду. Його сума склала 550 тисяч гривень, із яких 150 тисяч були обіговими коштами, а решта 400 тисяч – інвестиційними.

Чому вирішили скористатися можливостями Фонду? Наскільки вони виявилися для вас привабливими?

Я раніше не знав про Фонд та таку можливість. Проте я розумію, що для швидшого та інтенсивнішого розвитку бізнесу необхідно залучати додаткове фінансування, розвиватися лише власними обіговими коштами не достатньо. Тому я звернувся до банку, і вже там мені розповіли про програму, до якої ми долучилися. Щодо інших функцій Фонду я, чесно кажучи, не в курсі, оскільки вся моя комунікація була через банк. Думаю, що саме банк зробив більшу частину підготовки для цього процесу. Підприємці мають займатись бізнесом, банки – фінансуванням. Але головне – Фонд допоміг мені забезпечити заставу за кредитом. Це чудова програма, яка справді допомагає малому агробізнесу, якщо він відповідає критеріям Фонду.

Що треба зробити для того, щоб стати учасником програми Фонду часткового гарантування кредитів у сільському господарстві?

Ми – нове підприємство, позиціонуємо себе як нове покоління аграріїв для нового покоління споживачів. У нас все зроблено правильно від самого початку: офіційна реєстрація, сертифікація продукції, безготівкові операції, ПДВ. Тож багато питань просто не виникали.

Загалом весь процес зайняв кілька місяців. Багато процесів були для нас новими. Я не можу сказати, що одразу підготував всю документацію за пів дня. У мене немає окремих співробітників, які б готували ті чи інші документи. Здебільшого я робив це сам, паралельно з основними бізнес-процесами, якими займався. Проте я вважаю, що термін у кілька місяців як для першого кредиту в житті у 24 роки, це доволі непогано.

Чи охоче банки надають кредити малим агробізнесам? Що їх стримує в співпраці з такими господарствами, як ваше?

Банки іноді обережно ставляться до кредитування, і це виправдано. Обережність – це про стабільність, про гарантії, про сильну економіку. Можливо, інколи бізнесам це не подобається. Але якщо бізнес працює чесно і все робить «в білу», має значно менше ризиків і більше шансів на співпрацю.

Гарантії Фонду сягають 50% від суми кредиту. Чи влаштовує вас такий їхній відсоток?

Звісно, хотілося б більше. Є багато підтримки для старту або для великих гравців, але я – десь посередині: грант у межах проєкту «Власна справа» для мене вже замалий, а до великих програм я ще не дійшов. Але не завжди вистачає інструментарію для «бусту», тобто розвитку бізнесу.

Тому я вдячний Фонду та банку, які підтримали мене в цій ситуації, – це був значний поштовх у розвитку моєї справи. Але я відчуваю, що потрібно працювати більше над програмами підтримки саме таких підприємців, які працюють «в білу», офіційно, за правилами. Вони вже не дуже малі, але ще не агрогіганти. І таких стає дедалі більше. Це і є майбутній середній клас.

Наскільки важливою є робота Фонду в умовах війни, коли в будь-який момент сільгоспвиробник може втратити всі свої активи?

Я вважаю, що нинішні реалії не повинні бути для нас стримуючим фактором. Все, що ми повинні робити, це працювати, продовжувати нашу діяльність та розвиватися, незважаючи ні на що. Це єдина запорука успіху та прогресу не тільки агросектору чи конкретного підприємства, а й країни та економіки загалом. Не можна посилатися на війну, треба сприймати це як виклик і йти далі.

Як повномасштабне вторгнення Росії в Україну позначилося на вашому бізнесі?

Ми почали працювати вже під час повномасштабного вторгнення. І так, звісно, ми відчуваємо проблеми, як і всі українці. Проте і попит є. І він достатньо високий. То ж маємо працювати далі.

Якої підтримки вам бракує як підприємцю?

Я за всю свою підприємницьку діяльність часто почуваюся як один у човні. Мені бракує прямого діалогу з державою. Ми знаємо, що вона вибудовує його, наприклад, з великим бізнесом, і, можливо, з кимось із малого. Але я б хотів, щоб була можливість прямого контакту, щоб висловлювати свою думку, ділитися проблемами, казати, що б хотілося побачити інакше.

Простий приклад – гранти на теплицю. Вони є, умови в межах гранту такі, що ви можете побудувати лише звичайну сезонну теплицю, тобто немає ніякого технічного та технологічного прориву. Це буде звичайна сезонна теплиця під один шар плівки. А якщо я хочу побудувати нормальну цілорічну теплицю, то сума гранту для цього буде настільки незначною, що сприйматиметься як кешбек або приємний бонус, а не повноцінна підтримка. Ось така проблема: співвідношення мінімальної кількості гектарів та суми. Тому я би порадив – або зменшити кількість гектарів, або збільшити суму.

Що ще, на вашу думку, у ставленні до малого агробізнесу має змінити держава?

Має цінувати чесний бізнес. Зараз іноді здається, що я один із небагатьох, хто працює відкрито, і через це – на жаль, в менш вигідному становищі. Я хочу, щоб усі грали за однаковими правилами. Це єдина можливість побудувати справжню конкуренцію та сильну економіку.