Сергій Лабазюк. Верховна Рада

Майбутнє агро – вигідна співпраця бізнесу та держави

Сергій Лабазюк, народний депутат ВР, вірить в агро, в можливості Хмельниччини та решти регіонів країни, конструктивний діалог бізнесу та держави.

Сергію Петровичу, які основні здобутки можна виділити за роки незалежності країни, починаючи від реформ в АПК, загальних змін у сільському господарстві. Чи змін у пріоритетах господарств: рослинництво-тваринництво, чи як змінилася структура посівних площ. Переформатувалися умови ведення бізнесу, одні галузі стали нецікавими, нові утворилися.

Виокремлю кілька моментів.

Реформи.

Ринок землі – це історія, яка була дуже дискусійною. Ми пам’ятаємо, як приймалися законодавчі зміни (законопроекти №2178 та альтернативні). Законодавчий спам, блокування трибун, залякування «масовим викупом іноземцями» тощо. При цьому земля десятиліттями оброблялася в тіні.

І що маємо в результаті? Маємо дієвий інструмент для виробника. Продаж від приватних осіб, оренда великими лотами від держави – це і прозора власність, і прозорі податки (не забуваємо про запровадження так званого МПЗ у 2021 році).

Це дало результат: коли ти легальний власник – то зовсім інакше ставишся до свого, погодьтеся. Інвестуєш, обробляєш з дотриманням сівозмін тощо.

Звичайно, хтось виграє, хтось програє. З одного боку, вартість оренди земель зросла – з близько 130$ за 1 га у 2018 р. до рекордних 350$ у 2025 р.

Виграли орендодавці, виграла держава, агровиробники не дуже – але змінилася і врожайність, і структура переробки. Кожен гектар приносить більше.

Чи є проблеми? – звичайно. Хоч ринок працював відносно недовго, вже визначені певні проблемні питання.

Одне з них – консолідація земель.

Так, близько 6,9 млн селян набули права на паї по всій країні. Хтось обробляє, хтось здає в оренду, хтось продав – і структура площ абсолютно не узгоджена. Часто буває, що в масиві земель є інший масив, і спільно обробляти його важко. На жаль, чинне правове регулювання консолідації земель згідно із Земельним кодексом та Законом України «Про оренду землі» – не дієве через дороговизну, складність оформлення тощо.

Друге – ліміти. 10 тис. га в одні руки для агровиробників – це замалий обсяг. Глибока переробка, збільшення ВВП потребують більшого.

Тому прогрес є, але роботи над ринком земель ще дуже і дуже багато.

Реформа меліорації – це структурна та велика зміна для аграріїв. Закон України «Про організації водокористувачів та стимулювання гідротехнічної меліорації земель» набув чинності прямо напередодні повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року. Коли ми завершували роботу – всі думали про яру пшеницю та наскільки зросте врожайність у Херсонській, Запорізькій, Донецькій та інших областях.

На жаль, агресор зірвав плани, але реформа після просідання відновилася.

Станом на 2025 рік в Україні понад 62 офіційних об’єднання водокористувачів (ОВК). Це дозволяє передавати їм на офіційний баланс стару інженерну інфраструктуру меліоративних мереж, які «Водагентство» не може якісно утримувати.

Завдяки підтримці наших партнерів та затвердженому Держбюджету, водокористувачі можуть отримати компенсацію до 50% вартості відновлення та будівництва меліоративних систем (до 26 500 гривень на 1 гектар оброблюваних угідь), і реформа дуже активно запрацювала.

Станом на початок року, в Україні зрошується понад 30 тис. га у південних та центральних регіонах, що підвищило врожайність у 2, а деколи і в 3 рази.

І знаєте – ефект ми отримали. У поєднанні з підтримкою будівництва теплиць, вже у 2024 році ми майже вийшли на довоєнні обсяги, незважаючи на часткову окупацію колишніх центрів овочівництва Херсонської та Запорізької областей і складнощі прифронтової роботи Миколаївщини.

Результати.

У частині посівних площ ми мали багато коливань через воєнні дії та зміну світового попиту.

По-перше, посівні площі скоротилися з близько 28 млн га до початку АТО, до близько 23 млн га у 2025 році – близько 18% втрат.

По-друге, структура підкоригувалася у бік збільшення посівів олійних, які в подальшому йдуть у переробку на території України.

Так, посівні площі ріпаку з 2014/2015 МР до 2024/2025 МР збільшилися вдвічі – з 0,7 млн га до 1,4 млн га. А соняшника залишилися на рівні близько 5 млн га, незважаючи на згадану вище втрату 18% площ.

Але я б сконцентрувався не на цифрах щодо скорочення площ, а на результативності ведення сільського господарства. Ми переформатували ринок землі, ми переформатували принципи ведення агробізнесу та адаптувалися до всіх викликів останніх років.

Подивіться самі: за останні 25 років врожайність зернових та зернобобових з 1 га збільшилася втричі – з 21 центнера до понад 62, соняшника – з 10 до 30, плодово-ягідних – з 20 до майже 80 і так далі. Тобто ми маємо 18% втрат площ, але до 300% зростання врожайності! Це можна порівняти з тим, що ми б зараз за старими підходами обробляли умовні 70–80 млн га.

Більше того, ми пішли в переробку. Це досі складний процес і досі ми експортуємо мало переробленого продукту у порівнянні з сировиною, але ми рухаємося. Якщо у 2015 вартість тонни експорту агропродукції була близько 175$, то зараз це понад 440$ – тобто зростання майже на 160%.

Подальше збільшення цього відсотку в рази – зараз головний пріоритет як аграріїв, так і держави.

Складно стимулювати інвестиції в переробку, коли над головами літають ракети. Особливо в межах прифронтових областей. А враховуючи, що лінія активних бойових дій зараз майже 1000 км – зона ризику дуже велика.

Незважаючи на це, ми рухаємося! І власними силами, і за сприяння партнерів. Ще з початку повномасштабного вторгнення USAID дуже допомогло, надавши добрива, потім запустивши програму надання грантів до 7 млн грн для отримувача на теплиці, потім виділивши майже 100 млн грн на зрошення і так далі. Це були першочергові заходи, щоб зберегти овочівництво після окупації і покращити врожайність.

Далі пішли більш структурні – бюджетна підтримка від Європейського Союзу, Ukraine Facility тощо.

І тут ще одна складова переформатування українського агропромислового комплексу. Ми переходимо від радянського «проїдання» – дати якусь копійку на гектар – до підходу розвитку: співфінансування нових переробних проектів.

Хоча в нас досі збереглася певна складова першого у вигляді виплат від 3100 грн на 1 га для дрібних фермерів, у майбутньому шанси на збереження таких механізмів мінімальні.

Натомість будуть збільшуватися програми співфінансування, умовні 50/50, для розвитку переробних, логістичних, енергоефективних проектів тощо.

За цим – майбутнє, і тільки так ми можемо розвиватися, намагаючись завести воєнну економіку.

Уявімо, що ми виділили умовний 1 млрд грн виплат на гектар – це 300 з гаком тисяч га дрібного дофінансування. Чи зрушить це економіку? Точно ні.

А направивши цей 1 млрд грн на 10–20 нових проектів у рік, ми закладаємо базу на покращення переробки в наступному році. І звісно – це вплине на вартість закупівлі сировини, адже підвищена маржинальність у межах країни і конкурентний експорт готової продукції дадуться взнаки.

Гарний приклад – біометан та біоетанол.

Якщо останній – це чудова трансформація колишньої горілчаної галузі, яка дала нове життя колишнім спиртозаводам та вже вийшла на показники експорту близько 120 млн євро і буде зростати, то біометан – це кардинально нове. Запустивши минулого року перші потужності на моїй рідній Хмельниччині, цьогоріч Україна вже почала експортувати відновлюваний газ до ЄС. Продукт новий, продукт доступний до виробництва як з метою власного опалення (споживання) фермами, так і з метою експорту за цінами в районі 1000 євро за тисячу кубів.

Чи могли б ми зробити ці кроки лише на дотаціях на гектар? Ні, бо кожне таке підприємство – це близько 10 млн євро інвестицій.

Але вони відкривають нові горизонти і можливість рости всій країні. Кожен новий завод – це сотні робочих місць та мільйони податків різних рівнів.

Висновки.

Якщо підсумувати всі ці зміни та плани, я б виділив декілька основних завдань, які нам потрібно поставити на найближчі 5 років:

Дерегуляція. Відкривати і будувати бізнес має бути настільки легко, щоб жоден інвестор не включав цей компонент у витрати чи ризики проекту. Держава має бігати за інвестором, а не навпаки. І, звісно, цифровізація тут буде головним акселератором процесу.

Освіта. У нас величезний дефіцит кадрів, у першу чергу через війну. І нам марно розраховувати на миттєве покращення ситуації чи що держава самотужки зможе за 1–2 роки реформувати систему. Тому вихід один – залучати бізнес. Наші підприємства мають вести молодого українця і вже готувати його років з 16 під свій напрямок. Такої бази знань та поля для практичних навичок, як може дати сам виробник, не отримаєш у жодному закладі. У цей же компонент потрібно включити ветеранів, які захочуть змінити професію та адаптуватися до цивільного життя.

Євроінтеграція. Україна обрала свій шлях – це Європа. Його перевага в тому, що за понад 30 років союз збудував велику базу правил, порад та механізмів, які ми можемо запозичувати. Більше того, кожне їхнє виконання наближає нас до вільної торгівлі та до фінансових ресурсів союзу.

Впевнений, разом з усім цим ми станемо набагато привабливішими для іноземного капіталу та набагато кращими для власного підприємця. І це буде шлях розвитку, торгівлі та міці.