 |
ЛЮДИ ЯК ЗАЙМЕННИКИ
Колись було: "Я, ты, он, она. Вместе — целая страна. Вместе — дружная семья. В слове «мы» — сто тысяч "я"!"
Пісня Софії Ротару під впливом часу та життєвої необхідності трансформувалася в інші реалії.
Сьогодні все інакше. Сьогодні все змінилося. Отож, сьогодні вони блокують, руйнують, зраджують і заважають тоді, коли вона працює. А поки вона працює, працює і працює, він стовідсотково почує кожного. Незважаючи на те, що в кожного з нас своя думка щодо тої чи іншої події, факту.
Ми живемо у світі займенників. Узагалі займенники не мають свого постійного лексичного значення. От і нині. Технологи політичних кампаній, тобто вони, щоразу намагаються достукатися до сердець та зачепити потаємні струни душі пересічних виборців, тобто наших.
Займенник кожного разу, залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом. Займенники в мові вживаються передусім для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито.
От і ми з вами, залежно від ситуації та вподобань, перетворюємося на реальний чи потенційний електорат. То його, то її, то їх. І так з року в рік, від виборів до виборів.
На перший погляд, ніхто нікому нічого не вказує, бо не можна казати комусь, що та як робити, адже в країні існує право на свободу слова, свободу вибору тощо.
Час від часу ми дуже обурюємося, стверджуємо, що нас вкотре обманули, підтасували наші голоси. Але зазвичай ми любимо говорити про це на кухні, спостерігаючи як на телеекрані в сотий раз вони поливають один одного брудом. Виходить, що нам подобається, коли ми залежні, нас тішить думка про те, що наш голос важливий. І не помічаючи себе зі сторони, ми до хрипоти в горлі сперечаємося з кумом, хто ж цього разу буде тою самою «темною конячкою» на президентських перегонах.
Скаржитися на життя і на те, що за політикою світу білого не видно, — теж неправильно. Більше того, нереально. Бо ми тут, працюємо на землі, а вони — там, далеко, в стольному граді, у високих кабінетах. Хотілося сказати, що вони працюють, але язик не повертається. Адже якщо вони працюють, то що робимо ми?
 |
| |
|
|
